Але й це ще не все: почав вiн, пан
Полуницький,
обкладати
нас всiлякими поборами: виїхавши на днях в Чернiгiв, наказав своїй панi
брати з нас, дивлячись по багатству, у кого золотих 20, у кого талярiв 5,
у кого золотих 10. За неплатiння того побору панi посадовила жiнок i дiтей
до в'язницi тюремної i мучить їх не по-християнськи, оточивши крiпкою
сторожею i не дозволяючи нам i хлiба їм подати. I все це, щоб ми заплатили
побор.
Та й маєтностями нашими розпоряджається пан
Полуницький, як своїми,
бере з наших отар собi баранiв, якi гладшi, на вибiр, за що й слова йому
не кажи. Землi нашi власнi вiдбирає, а ми й гетьманськi унiверсали мали на
нашi землi, а вiн, пан
Полуницький, їх вiдiбрав, бортi нашi рубає i
знищує. Вся обще громада домишлянська вiд мала до велика.
[...]
Полуботок повернувся спиною до вiкна, сiв за стiл. Його руки важко
темнiли на бiлiм убрусi.
- Вiзьми, Iване, скаргу. А ви,- до селян,-приїздiть на п'ятницю до
Чернiгова. Коли селяни вклонилися й пiшли, мовив менi:- Не маю права
розглядати скаргу сам. То бiльше - село колись було моїм.
[....] Скаргу домишлян у Чернiговi розбирали в п'ятницю в мiському магiстратi.
Окрiм полковника, в судi засiдали обозний, писар, обидва осавули, два
хорунжi, чернiгiвський вiйт
Федiр Лопата - немолодий чоловiк з дрiмучою
замшавiлою бородою, вiн вiйтував впродовж багатьох рокiв, а також бурмистр
Овсiй Звiр та райцi. Повiдна сторона - тi самi домишлянськi селяни,
одвiтна - державець села пан
Василь Полуницький, фертовитий чоловiк з
хвацькими вусиками, в козлових чоботях з подзвоном. Напочатку вiн вертiвся
й дзигорiв, хотiв матися з полковником та суддями за панiбрата, одначе
полковник швидко остудив його.
- Коли я отримав у державу вiд пана полковника Домишлин, тодi ж був
переданий менi й iнвентар - скiльки з людей повинностi брати,- так одповiв
на позов домишлян Полуницький, нахабно дивлячись на суддiв.
Я бачив, як заграли на обличчi Полуботка жовна, але вiн вiдказав
спокiйно й тихо, так, що його ледве розчули:
- Неправда. Я такого iнвентаря не давав i дати не мiг. По всiх моїх
селах люди платять лише осенщину, вiд двадцяти копiйок до двох
карбованцiв, й не платять на жодну копiйку бiльше. I нiхто нiколи в нашiй
сторонi таких поборiв не бачив, i на те є унiверсал гетьманський.
Полуницький заперечував, хапався за кишеню, буцiмто там лежить отой
"iнвентар, але так його й не показав.
Суд винiс ухвалу: вимишленi паном
Полуницьким "побори знищити, з
пiдтвердженням, щоби по старих звичаях, як усi колишнi державцi села, так
i вiн, п.
Полуницький, в одбираннi годового восени од жителiв датку
вдовольнявся й не вимишляв нiяких нових поборiв, вiдносився до своїх
пiдданих лагiдно, як належить державцю,.
Либонь,
Полуницький не сподiвався такого рiшення, бо враз поблiд,
смикнув себе за вуса й закричав:
- Вони Орлика мазепинського вiншують величними словами...
Пан Полуницький, як сказав
вiйт Федiр Лопата "випав з воза й горнув на
власних селян колоддя,.
Селянин, що стояв попереду iнших, мовив з гiднiстю:
- Ми згадували Орлика не як мазепинського фамiльянта, а як колишнього
державцю села, який не брав з нас навiть осенщини.
- Таки ж згадували! -гукнув Полуницький.
- I не сором тобi,-сказав Полуботок i пiдвiвся. На тому скiнчився суд.
Полуницький написав у Пiтер картку, що Полуботок з домишлянськими
селянами вкупi славлять Орлика й плекають надiї на його повернення, що
тiльки минулого мiсяця Полуботкiв посланець бачився з Орликом бiля
Кальмiуса.
В те не повiрили в Сенатi навiть найбiльшi незичливцi України.
Вiдчайдушний, запеклий Мазепин генеральний писар, який по смертi Мазепи
прийняв з козацьких рук булаву, в той час перебував у далекому шведському
мiстечку Крiстiанштадтi у ветхому будиночку на три кiмнати, там же
тулилися його родина i весь його почт.
Так швидко сягнуги звiдти на
Україну вiн не мiг, i картку Полуницького просто викинули......"
Гетманский скарб
3 декабря 1725 г. Екатерина I подписала следующий Указ Малоросийской
коллегии:
Копия
По получении сего пришлите ведомость немедленно с симъ посланным курииром
коликое число в городе
Батурине до разорения ево было дворовъ, мелницъ, и протчихъ угодей, которые ко
двору бывшего гетмана изменника Мазепы приналежали и коликое число было с нихъ
на каждой годъ денежныхъ хлебныхъ и протчихъ всяких доходов в зборе какъ на него
Мазепу такъ и на ратушу, ныне по разорении оной Батурин в каком состоянянии и
есть ли какие вновъ поселенные к нему слободы и протчие угоди и коликое число
в техъ слободахъ дворовъ и в них людей торговыхъ, ремесленныхъ
и пашенныхъ, также и служивыхъ казаковъ и по какому указу поселились и тутошниелъ
и прежние жители или отколь пришлые и хто теми слободами ныне владеютъ и естли
со оного города ис принадлежащахъ к нему слободъ и фолварков и протчихъ угодей
ныне в колегию малороссийскую какие доходы и сколко какихъ порознъ
Екатерина
В Санктпитербурхе
Декабря 3 дня: 1725...
По этому Указу была проведена ревизия всех сел и деревень принадлежавших
"до двора"
Ивана Мазепы, среди этих сел было и
с. Домишлин,
где были и владения бунчукового товарища
Василия
Евстафьевича Полоницкого.
......В том селе двор со всякимъ дворовимъ хоромним и огороднимъ строениемъ
и всякими заводами.
Мелница на реке Бречи, в которой прежъде до Мазепи бул един камен да коло
валюшъное, а к оному внов пристроив оний владелецъ коло мучное да одно коло
валюшъное.
К томужъ селу сенний покоси прозиваемое
Будище на которомъ костъся
возов по сто.
Синожат прозываемое другое
Будище Кучуково на которомъ воз по сто
сороку.
Синожат
Горожа возов сорокъ
Синожат
Горбачовская на которой накашоется возов по сороку
Синожат
Волайковце на которой косится возов сто
К тому селу пахатние земъли на которих засивается: iржи четвертей по
дванадцятъ в поли, в вдву потомужъ.
Да прежъде сего за изменника Мазепи при томъ сели
Домашълинъ була
пушъща, а нине на той пущи в завладени оного
Полунецкого поселяни три
слободи, а именно: слобода
Владимеровка, слобода
Ивановка,
слобода
Михайловка.
В селе Домашълине. Пахатние мужики.
Грицъко Ековенко коней трое, волов два,
Васил Онанович кон един, вол един,
Васил Скрипка кон един,
Данило Поко(т)никъ кон един,
Петро Семененокъ кон един, вол
един,
Кондрат Руденокъ кон един,
Марко Макаренок кон един,
